Аналізується роман видатної австрійської письменниці І. Бахман «Маліна» («Malina», 1971), що входить до авторського циклу «Види смерті» («Todesarten»). Наголошується на ролі автобіографічних компонентів тексту, які прояснюють суперечливий імідж австрійської столиці крізь простір спогадів та місця пам’яті. Звертається увага на післявоєнну атмосферу Відня, що вносить свої корективи в образ клішованої культурної метрополії. Прослідковується топографія міста, що розкриває характер взаємин жіночого Я роману з його персоносферою. Сильний емфатичний взаємозв’язок між оповідачкою та австрійською столицею показано на основі стосунків з головним чоловічим персонажем (локус Унґарґассе); іронічно-сатиричний образ виникає при зображенні повсякдення тодішнього бомонду, особливо знатного подружжя, яке плекає традиції старої доброї Австрії. Пропонується розглядати «Маліна» як віденський роман на основі просторової комунікації індивідуума з містом.