Духовно-релігійна освіта та виховання, як і культурні традиції, є природною, невід'ємною цивілізаційною складовою кожної нації, будь-якої держави в руслі ідейно-світоглядних пріоритетів та моральних орієнтирів соціуму. Вказаний феномен, таким чином, прямо проектується на просвітництво, шкільну освіту та виховання, які у свою чергу формують та визначають інституційний рівень людини у суспільстві. З огляду на це можна об'єктивно констатувати визначальну роль духовності, духовної освіти та виховання в процесі дидактизації стрижневих основ християнського віровчення в різні історичні епохи та періоди. На території Чернівецької та Сучавської волостей Молдови, а пізніше в австрійській та румунській Буковині протягом XVIII – першої половини XX ст. традиції духовної та духовно-релігійної освіти, як і рівень катехизації (у межах шкільної освіти та практики загальної освіти), носили яскраво виражений дидактично-напучувальний характер.