У статті розкрито правові засоби в механізмі правового регулювання суспільних відносин у сфері найманої праці. Констатується, що механізм правового регулювання повинен показувати, як саме працює той чи інший засіб, первинна ланка (норма) чи інші юридичні інструменти (принцип, договір), щоб досягнути зазначеної мети в процесі правового регулювання. Усі засоби механізму правового регулювання трудових відносин можна поділити на певні групи залежно від мети суб’єкта регулювання: на правові засоби державного регулювання, завдяки яким здійснюється регулювання трудових відносин, тобто жорстке і владне їх нормування державою шляхом видання законів, і правові засоби договірного регулювання, що об’єднують правові засоби індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання. Зауважується, що виокремлення правових засобів договірного регулювання пов’язане з утіленням норм трудового права в життя, практичну діяльність, досягненням мети суб’єктів договірного регулювання через правореалізаційну діяльність. Правові засоби договірного регулювання, на відміну від правових засобів державного регулювання, характеризуються елементами індивідуальності, оскільки суб’єкти індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання обирають їх для досягнення не абстрактної, а конкретної мети: задоволення своїх потреб та інтересів. Робиться висновок, що правові засоби, які становлять складник механізму правового регулювання, слугують для того, щоб досягнути кінцеву мету правового регулювання суспільних відносин у сфері найманої праці. Тому було б неправильним очікувати постановку кінцевої правової мети й визначення правових засобів, спрямованих на її досягнення, лише в нормативному правовому акті, вихідному від держави, оскільки в установленні кінцевої правової мети й визначенні відповідних їй правових засобів беруть участь суб’єкти всіх рівнів: державного, індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання