Метою статті є з’ясування місця заохочень та пільг у правовому стимулюванні працівників, розкриття їхнього значення та ролі як засобів ефективності правового регулювання трудових відносин. Висвітлюються наукові підходи до розуміння таких засобів правового стимулювання, як заохочення і пільги, представників загальної теорії права та науки трудового права. Зазначається, що стимули є провідним соціально-правовим засобом ефективності праці, формування позитивної поведінки працівників, основою запровадження стимулюючого режиму для розвитку творчого характеру трудової діяльності, заінтересованості працівника у результатах своєї праці. Акцентується, що одним із важливих методів мотивації, який використовується для забезпечення трудової дисципліни, є метод заохочення, який виступає саме тим стимулятором, який викликає у працівників найбільшу зацікавленість у підвищенні творчої, професійної ініціативи. Правове заохочення, впливаючи на свідомість працівників, дозволяє задовільнити різноманітні потреби та інтереси не тільки працівників, а й роботодавців, є самим стимулом розвитку ефективності підприємства в цілому. Наголошується, що заохочення і пільги – це категорії, які не збігаються, оскільки за своєю сутністю правові стимули неоднакові. Основна відмінність правових пільг від правових заохочень полягає в тому, що заохочення застосовується тільки за заслуги, що є його визначальною особливістю, чого не можна сказати про пільги, які, так само як і заохочення, пов’язані з наданням додаткових благ, частковим або повним звільненням від різного роду обтяжень, спрямовані на стимулювання соціально корисної діяльності, підвищення позитивної активності суб’єктів. Зроблено висновок, що стимулювання в трудовому праві являє собою процес, спрямований на спонукання працівника до активізації і вдосконалення власної трудової діяльності за допомогою створення для даного суб’єкта «стимулюючого режиму», що сприяє задоволенню його потреб та інтересів