У руслі постмодерністської естетики аналізується кіноверсія шекспірівського „Гамлета”, здійснена фінським режисером Акі Каурісмякі. Їй притаманні монтажність сюжетної побудови, застосування гри, яка постає структурною основою дій персонажів і присутня на всіх рівнях кінотексту (кожен лише грає певну роль, а не особистість, реставруючи техніку комедії дель арте). Використовується типовий прийом „п’єса-в-п’єсі” і „екран-в-екрані”. Контрастна, навіть парадоксальна побудова окремих фрагментів позначається активним застосуванням прийому стилізації, сюрреалістична видовищність переплітається з „нудною реальністю”, трагічність – із саркастичним елементом, що переростає у справжній трагіфарс. Розв’язка радикально ламає шекспірівську фабулу.