ЦІННІСНА ПРОТИЛЕЖНІСТЬ ПРАВОВИХ КУЛЬТУР МЕДІАЦІЇ ТА СУДОЧИНСТВА
Abstract
Медіація як цінність має особливу – подвійну – правову природу, оскільки, по-перше,
вона є породженням основоположного (потребового) способу співбуття індивідів у соціумі,
а по-друге, - виступає системою взаємопов’язаних правових зобов’язань, за допомогою яких
утворюється замирене суспільне середовище. Це надає медіації якості суспільного блага.
Ще більше утверджує медіацію у якості публічного блага буттєвий устрій людського світу.
Медіація як публічне благо повинна надаватися усім, хто її потребує, на безоплатній основі.
З іншого боку, медіація може набувати властивостей соціальної послуги і надаватись
особам, що її потребують, на платних засадах. Однією з найхарактерніших зовнішніх ознак медіації є її міждисциплінарність, яка
породжує базові фактичні моделі: медіації медіацію як правове замирення сторін спору
(конфлікту); медіацію як психологічні практики сторін спору та третьої особи; медіацію
як самоврегулювання конфлікту його сторонами; медіацію як дискурс. , ціннісним ядром культури медіації, квінтесенцією її антропосоціокультурного коду
виступає індивід як істота суспільна з його спільними з іншими індивідами (публічними)
та тільки йому чи невеликим групам індивідів притаманними потребами та інтересами. У
медіації все пов’язано з людиною: її мета, засоби досягнення цілей, види, способи та методи
медіації. У культурі медіації людині належить роль не пасивного об’єкта зовнішнього впливу,
а вирішальна роль повноцінного суб’єкта медіації, починаючи від її основоположних цілей
та завершуючи одержуваними результатами.