Медіація як цінність має особливу – подвійну – правову природу, оскільки, по-перше, вона є породженням основоположного (потребового) способу співбуття індивідів у соціумі, а по-друге, - виступає системою взаємопов’язаних правових зобов’язань, за допомогою яких утворюється замирене суспільне середовище. Це надає медіації якості суспільного блага. Ще більше утверджує медіацію у якості публічного блага буттєвий устрій людського світу. Медіація як публічне благо повинна надаватися усім, хто її потребує, на безоплатній основі. З іншого боку, медіація може набувати властивостей соціальної послуги і надаватись особам, що її потребують, на платних засадах. Однією з найхарактерніших зовнішніх ознак медіації є її міждисциплінарність, яка породжує базові фактичні моделі: медіації медіацію як правове замирення сторін спору (конфлікту); медіацію як психологічні практики сторін спору та третьої особи; медіацію як самоврегулювання конфлікту його сторонами; медіацію як дискурс. , ціннісним ядром культури медіації, квінтесенцією її антропосоціокультурного коду виступає індивід як істота суспільна з його спільними з іншими індивідами (публічними) та тільки йому чи невеликим групам індивідів притаманними потребами та інтересами. У медіації все пов’язано з людиною: її мета, засоби досягнення цілей, види, способи та методи медіації. У культурі медіації людині належить роль не пасивного об’єкта зовнішнього впливу, а вирішальна роль повноцінного суб’єкта медіації, починаючи від її основоположних цілей та завершуючи одержуваними результатами.