Виявлено проблемні аспекти у правовому регулюванні банкрутства фізичних осіб і практиці застосування відповідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, напрацьовано пропозиції щодо удосконалення законодавства у цій сфері. На основі аналізу судової практики наголошено, що заборона виїзду боржника за кордон є заходом забезпечення вимог кредиторів, який повинен застосовуватися не автоматично, в усіх справах, а тільки тоді, коли буде доведено факт умисного вчинення боржником дій, спрямованих на перешкоджання проведенню стосовно нього процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства. Зроблено висновок, що у порівнянні з юридичними особами фізичні особи-підприємці мають низку невиправданих преференцій у частині ініціювання справи про банкрутство, що не є справедливим з точки зору рівності всіх суб’єктів господарювання і зумовлює нерівне становище кредиторів юридичних осіб і кредиторів фізичних осіб-підприємців.