Проза Володимира Михайловського відіграла помітну роль у розвитку української літературної мови на Буковині в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. і заслуговує на окреме монографічне дослідження. Зокрема, художні твори Михайловського зі збірки “Мелодія білого смутку” відображають характерні особливості його мови і стилю. У прозі письменника відбилися впливи буковинської говірки, релігійного світобачення буковинців у повоєнний період (це насамперед помітно на лексико-фраземному рівні його творів). Діалектна лексика паралельно з літературною є важливим складником інформаційно-комунікативного простору досліджуваних художніх текстів, за допомогою якої відтворено національно-етнографічний та говірково-регіональний колорити. Автор використовує діалектизми (із посторінковим їх витлумаченням) природно, з орієнтацією на етнокультурну стилізацію, виявляючи в такий спосіб особливості повсякденно-побутової свідомості населення Буковини початку ХХІ ст. Активним є також використання сакральної лексики у прозових текстах Володимира Михайловськогое. Занурюючись у народну етику, письменник зумів відбити високий рівень релігійно-естетичного світогляду українців, а отже, й багатство релігійного словника української мови.