Статтю присвячено аксіопсихологічному обґрунтуванню застосування короткочасної поетичної психотерапії з використанням творів морально-етичного й екзистенційно-духовного спрямування. Метадослідження:описово-феноменологічне й експериментально-статистичне доведення ефективності терапії поезією в короткочасній перспективі. Завданнядослідження полягали в обґрунтуванні доцільності використання поезії в якості засобу гармонізації поточних психічних станів і фасилітації пролонгованих процесів духовної трансформації особистості; презентуванніаксіопсихологічного (суб’єктно-ціннісного) формату організації та змістового наповнення поезіотерапії; експериментальній істатистичній верифікації ефективності застосованого формату поетичної терапії. Методидослідження: шкала ситуативної тривожності Ч.Спілбергера і Ю.Ханіна, методика діагностики психічних станів Г.Айзенка, опитувальник якості життя Р.Еліота; описово-статистичні методи, кореляційний аналіз. Формувальний експеримент проводився у формі поетичного вечора-тренінгу.Експериментальну вибіркусклали 18 дорослих представників середнього класу.В результатідослідження було обґрунтовано, що в процесі поезіотерапії відбувається гармонізація поточних психічних станів і фасилітація духовної трансформації особистості згідно з аксіопсихологічним форматом відбору і презентації авторських текстів, що визначається принципом інтегральної суб’єктності, за яким функціонально-динамічні зрушення у смислових переживаннях реципієнтів поезії простежуються на організмічному, психосоматичному (відносний суб’єкт); індивідуальному, адаптаційно-діяльнісному (моносуб’єкт); інтеракційному, морально-комунікативному (полісуб’єкт); автентичному культуротворчому (метасуб’єкт); універсальному, трансцендентному (абсолютний суб’єкт) рівнях. Доведено, що духовно-трансформаційний потенціал поезії визначається інтенсивністю і гостротою втілених у ній моральних дилем ів ближній часовій перспективі виявляється в динаміці психоемоційних станів, поданих на різних рівнях суб’єктності реципієнта поезії.