У дослідженні сформульовано теоретичні засади вивчення драматичного тексту, розмежовано поняття драматичний текст(впливає на читача) і драматичний твір(вербалізує театральну дію для глядача), оскільки ці лінгвістичні реалії перебувають у відношеннях включення. Драматичний текст - це організована за певними законамиєдність, яка має чітку структуру: певна кількість реплік, оформлена за допомогою авторської ремарки, формує діалогічну єдність; сполученнядіалогічних єдностей утворює сцену; сукупність сцен становлять акт; кілька актів створюють цілісний твір. Драматичний текст визначено як специфічний тип художнього тексту, що має свої структурно-мовленнєві особливості, зумовлені поєднанням інформаційних, прагматичних, стилістичних і когнітивних аспектів, де прагматичний аспект виявлено в мовленнєвих актах, синтаксичній організації реплік, інформаційній насиченості, іллокутивній чіткості. Аналіз драматичного тексту буковинських письменників другої половини ХІХ –початку ХХ ст. (Ю. Федьковича, С. Воробкевича, С. Яричевського, І. Синюка) здійснено через категорії зв’язності, цілісності й завершеності, антиципації, членування, художнього часопростору та інтертекстуальності. Реалізація текстових категорій у драматичних творах залежить від жанрової специфіки й індивідуального стилю письменника. Драматичний текст є складним явищем зі своїми особливостями функціонування. Проникнути в структуру драматичного тексту, розкрити смисл авторських інтенцій стає можливим завдяки проведенню об’ємно-прагматичного членування тексту. Перспективу репрезентованого дослідження вбачаємо в подальшому поглибленні знань про категорійні ознаки тексту в комунікативно-прагматичному аспекті.