у драматичній поемі Лесі Українки «Бояриня» (1910 р.) у складі авторських ремаркових конструкцій (РК) порівняно часто трапляються одиничні дієприслівники та дієприкметники, що генетично пов’язані з дієсловами, указують на фізичний або психологічний стан людини в момент її мовленнєвої діяльності. Особливістю їх уживання в допоміжному тексті є те, що ці вторинні синтаксеми з пропозитивною семантикою виформовують синтагму поза структурою речення, тобто функціюють подібно до вставленого компонента, актуалізуючи додаткову важливу інформацію. Проте в супровідній РК (вона виокремлена дужками й курсивом) немає дієслова-присудка, як зрештою і базового речення, що повідомляло б про номінацію ситуації мовлення. Підмет (назва персонажа), який міститься поза РК, належить до класу істот і має значення діяча або носія стану.