У статті проаналізовано синтаксичні експресеми як фігурально-риторичні конструкції, що створюють у поетичному дискурсі Лесі Українки змістово-естетичний ефект текстової комунікації, вербалізують авторські інтенції, акцентують увагу на важливій інформації, репрезентують емоційно-чуттєву сферу мовної особистості, створюють високий стиль мовлення, увиразнюють його вишуканість та експресивність; з опертям на багатий фактичний матеріал схарактеризовано низку фігурально-риторичних конструкцій (риторичних запитань, риторичних діалогів, окликів, звертань, питальних та окличних, антифразисних висловлень, повторів, періодів), що засвідчують мовне багатство поетичного ідіолекту та непроминальну актуальність художньої творчості Лесі Українки загалом.