Спираючись на аналіз джерел та враховуючи актуальність проблеми, метою статті автор визначив висвітлення індивідуальних особливостей процесу ресоціалізації, які проявляються під впливом конкретних подій культурно-історичного розвитку країни. Стаття написана з урахуванням необхідності з’ясування специфічних причин, що породжують потребу в ресоціалізації (соціальна аномія, соціальна травма, життєво важка ситуація і ін.). У дослідженні йдеться про орієнтації на гуманістичну парадигму виховання, що дозволяє визнати соціально-культурну активність особистості пріоритетом при розробці технологій соціально-культурної діяльності. Отже, у розгорнутій соціально-психологічній моделі висвітлено шлях подолання адаптивних бар’єрів, який би сприяв повноцінній ресоціалізації особистості. Автор звертає увагу на парадоксальність ситуації, що виникає внаслідок соціальних трансформацій. Вона полягає в тому, що перетворення соціального простору, супроводжуване змінами функцій, а почасти і суттєвими втратами для різних соціальних груп, водночас сприяє актуалізації особистісної суб’єктності, відкриваючи для індивідів нові, раніше недосяжні, непривабливі або просто невідомі їм частини соціального простору. Більше того, дисбаланс соціальної структури сприяє не тільки руйнації, а й народженню нових соціальних груп, започаткованих найбільш творчими та активними індивідами. Тобто групові втрати для індивідів можуть поставати як набутки.