Оповідна специфіка роману Умберто Еко „Острів напередодні” розглядається в аспекті ключової ідеї, оприявненої через наративну метафору „Голубка жовтогарячого кольору”. Методологічною базою дослідження постає сумарна концепція взаємозв’язків наративу і метафори – тези О. Фрейденберг (мeтaфopа як майбутня наративна форма сюжетів і жанрів), Ф. Анкерсміта (наративна логіка розгортання метафори у сюжет через „точки зору”), П. Рікера (спільне інновативне ядро у наративі й метафорі, розраховане на продуктивну уяву), Ж. Женетта („наративні модальності” та регулювання наративної інформації за допомогою металепсису), Р. Барта (дихотомія „функції та індекси” як аналогія метонімічних та метафоричних відношень). Цього разу метафору розглянуто як оповідний принцип, що забезпечує презентацію нарації, генерує її ритм, конструює персоносферу, втягує читача в інтелектуальну гру. Такий спосіб метафоротворення являє собою маркер авторського стилю У. Еко. Зокрема, у романі „Острів напередодні” конструктивної ролі набуває виразний ряд метафор: метафора сну, метафора кохання як джерела творчості, метафора ненависті, метафора двійництва. Передусім виокремлюється означена самим автором епістемологічна метафора, пов’язана з пошуком істини: в цьому значенні „Голубка жовтогарячого кольору” виступає постмодерністським аналогом „Блакитної троянди”, запозиченої у романтиків. Наратор відповідно запропонованого Ж. Женнетом прийому металепсису („фігура авторського втручання”) оприявнює свою метафоричну інтенцію через дискурс персонажа-розповідача. Висновується, що наративна метафора у романі спрямовує оповідну стратегію тексту на різноманіття її численних версій, реалізованих читацькою компетентністю.