У статті проаналізовано емотивність як одну з антропозорієнтованих категорійних величин, що тісно повʼязана з автором художнього тексту, з його комунікативними інтенціями, з низкою різнорівневих мовних засобів вербалізації авторського задуму; обстежено емотивність у контексті співвідносних категорій емоційності, оцінки, модальності, детермінованих субʼєктивним чинником і лінгвокреативністю мовної особистості; відзначено важливу роль експресивності в підсиленні емоційної наснаги висловленого, в увиразненні інтенційного домінанти та емоційно-оцінної семантики загалом. З опертям на «Щоденник страченої» Марії Матіос, відомої української письменниці, визначено синтаксичні маркери емотивності, що передають емоційно-чуттєву сферу людини, створюють експресивний ефект текстової комунікації, слугують ідіолектними засобами письменницького мовостилю. Зокрема, схарактеризовано екзистенційні висловлення, що виокремлюють основного субʼєкта художнього дискурсу, увиразнюють душевні переживання, хвилювання та почуття я-мовця; досліджено парцельовані комунікати, що актуалізують змістові центри висловлення, розширюють і поглиблюють інформацію, дроблять єдину думку на певні сегменти для адекватного втілення авторської інтенції; зʼясовано функційний потенціал риторичних запитань та незакінчених конструкцій, що експлікують психоментальний простір мовної особистості, засвідчують афористичність та естетику художнього тексту; окреслено роль окличних речень та нечленованих комунікатів як маркерів актуалізації динамічності мовлення, засобів вербалізації емоцій обурення, докору, відчаю, ненависті. На багатому ілюстративному матеріалі розглянуто авторську пунктуацію, що створює додаткове емоційне навантаження й гостроту висловлення, вияскравлює змістові центри художнього дискурсу, засвідчує індивідуальну манеру письма Марії Матіос, її синтаксичний почерк та індивідуально-авторське бачення світу.