Стаття присвячена аналізу тлумачення феномену психологічного благополуччя у позитивній і пострадянській психології, актуальність чого зумовлена як зростаючим інтересом психологічної науки до поняття психологічного благополуччя, так і впливом цього відчуття на життєдіяльність людини. Констатується, що, не дивлячись на величезну кількість теоретичних і емпіричних досліджень психологічного благополуччя у зарубіжній та вітчизняній психології та суміжних науках, цілісне й узагальнене пояснення даного феномену у науковому обігу досі відсутнє, а сучасна психологія у своєму розумінні психологічного благополуччя базується на поглядах на нього представників двох основних підходів до тлумачення благополуччя: гедоністичного та евдемонічного: Е.Дінера та К.Ріфф. Це проявляється, зокрема, в тому, що, навіть представляючи «власне» розуміння феномену психологічного благополуччя, науковці засновують його на відтворенні в тій чи іншій мірі та формі поглядів на суть і структуру психологічного благополуччя Дінера та Ріфф. Під психологічним благополуччям ми суб’єктивно схильні розуміти суб’єктивне відчуття, що життя йде саме так, як має бути; все, що з людиною стається, відбувається закономірно, як належить; сама людина – на своєму місці та зовні та внутрішньо, відповідає кожному моменту свого життя. Це відчуття, що дає людині душевний спокій і надію на краще, є результатом її оцінки та сформованого ставлення до різних (зовнішніх і внутрішніх) обставин свого життя. Зроблено висновок про різницю між зарубіжною позитивною психологією та пострадянською у тлумаченні поняття психологічного благополуччя. Зокрема, позитивна психологія та її представники аналізують переважно його структуру та найрізноманітніші чинники, здатні вплинути на появу відчуття психологічного благополуччя, тоді як пострадянська психологія схильна зосереджуватися переважно на спробах включити психологічне благополуччя до структури феномену загального благополуччя, що може приводити до позбавлення ґрунтовного самостійного аналізу поняття психологічного благополуччя.