У другій частині монографії „Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” (перша частина „Українська літературна мова на Буковині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.” Частина 1: Матеріали до словника” вийшла в Чернівцях 2000 р.) вперше в українському мовознавстві проаналізований вплив суспільно-політичних чинників на функціювання української мови в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Головна увага зосереджена довкола Буковини та буковинських джерел української літературної мови кінця ХІХ – початку ХХ ст. – періодичних видань, творів красного письменства, епістолярію, підручників, словників тощо. Мова цих текстових джерел досліджена з погляду відображення в них явищ мовної інтерференції, характерних для західноукраїнського середовища названого періоду, проте зумовлених давніми традиціями розвитку української літературної мови – спільними як для східноукраїнських, так і для західноукраїнських теренів. Під новим кутом загальноукраїнських зв’язків досліджена лексика творів Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Осипа Маковея, Теодота Галіпа, Івана Франка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Лесі Українки та багатьох інших українських письменників нового і новітнього періодів розвитку української літературної мови. Зіставлювальним тлом для дослідження особливостей західноукраїнського слововжитку, відображених у творах та листуванні буковинських письменників, виступають також лексикографічні джерела („Лексикон словенороський” П. Беринди (1927), „Малоруско-німецкий словар” Є. Желехівського та С. Недільського (1886), „Словарь української мови” за редакцією Б. Грінченка, „Словар чужих слів” З. Кузелі і М. Чайковського (1910), „Український стилістичний словник” І. Огієнка (1924), „Російсько-український словник” Української Академії Наук за редакцією А. Кримського та С. Єфремова (1924–1933), „Словник української мови” в 11-ти томах (1970–1980); „Словник української мови кінця ХVI – першої половини XVII ст.” та ін.).