Стаття висвітлює актуальність проблеми дослідження власного імені людини з точки зору ставлення до нього як до одного з компонентів структури самосвідомості. В статті наведено прізвища науковців та їх основні напрацювання, присвячені досліджуваній проблемі, а також розкриті основні рівні, на яких здійснюється наукове дослідження особистих імен: соціально-філософський-культорологічний рівень, лінгвістичний рівень, соціально-психологічний рівень (К. Хомутська). Метою статті визначено розкриття основних підходів до вивчення власного імені людини та демонстрація його місця в структурі самосвідомості. При викладі основного матеріалу акцентовано увагу на дослідженнях К. Хомутської, Ю. Собкова, С. Черепанової, П. Флоренського та ін. Зауважено, що ім’я – найважливіший показник сприйняття людиною самої себе. Воно являє собою самостійну сутність, яка має свій енергетичний потенціал і впливає на свого власника (Д. Карнегі, П. Флоренський). Описано шість виокремлених дослідниками груп імен: візантійські християнські імена, давньоруські, або дохристиянські імена, імена, запозичені із західнослов’янських і південнослов’янських мов, нові імена, імена, запозичені із західноєвропейських мов та індивідуальні імена-новотвори. Зауважено, що ім’я людини традиційно розглядається як її знак, до якого у неї може бути певне ставлення, і який може здійснювати вплив на її поведінку і долю. Тому у сучасному світі ця проблема приваблює і вчених в тому числі. У зв’язку з цим наведено опис існуючих теорій: соціальної, емоційної, звукової. Акцентується на тому, що ставлення до власного імені являє собою різновид соціальної настанови, яка містить когнітивну, афективну, конативну складові. Перспективами подальших досліджень у статті визначено дослідження психологічних причин і механізмів зміни та приховування власного імені.