У проведеному досліджені визначається, що право вимоги – це структурний елемент суб’єктивного фінансового права, який виражається у юридично захищеній можливості дій певної особи та забезпечується відповідними обов’язками або зв’язаністю дій кореспондуючих осіб, зміст яких (дій) полягає у спроможності такою особою їх самостійно визначати та вимагати вчинення дії від інших осіб, а також захищати своє право у встановленому законом порядку. Зміст будь-якого суб’єктивного права можна звести до системи певних можливостей його носія: поводити себе певним чином (право на свої власні дії); вимагати певної поведінки від інших суб’єктів (право на чужі дії – право вимоги); звертатися до держави та її органів за захистом свого юридичного права (право на захист). Для права вимоги у фінансовому праві характерні такі особливості: право вимоги стає беззмістовним, якщо воно не пов’язане з можливістю користування якимись соціальними благами; право вимоги є лише різновидом власних дій уповноваженої особи; при негативному праві вимоги використання права на власні дії в юридичному аспекті не потребує сприяння зобов’язаних осіб, їх число невизначено, не персоніфіковане; право вимоги активних дій припускає конкретний склад юридично зобов’язаних суб’єктів, і без їхніх дій уповноважений суб’єкт не може здійснити своє право – в даному випадку правовідносини є необхідними.