В інтермедіальному вимірі аналізується кіносценарна специфіка „Київських фресок” (1965) С. Параджанова. Визначається характер архітектонічно-композиційної організації кіносценарію, інтермедіальні чинники часопростору, персоносфери, зокрема її палімпсестність. Досліджуються екфрастичні елементи кіносценарного тексту. Порушується питання вектора його сприйняття, що переміщується від самого автора в рецептивну уяву читачів-глядачів.