У сучасному суспільстві спостерігається послідовна відмова від традиційної моделі викладання, в якій вчитель виступає ретранслятором знань, а учень є його пасивним реципієнтом. У сучасному суспільстві ідеалом освіти повинна стати школа живого особистісного знання, яке породжує суперечливу єдність афекту та інтелекту (JI. C. Виготський), завдяки чому в діяльності повинно відбуватися пізнання індивідом себе і пошук шляхів до себе, а предметом освіти стають пізнання і почуття. Це обумовлено завданнями «простору дитинства» з домінуванням у ньому права дитини на повагу, права бути самою собою; міждисциплінарним навчанням та інтеграцією загальної та додаткової освіти.