Важливою складовою української інструментальної культури є цимбальне мистецтво. Воно має власну традицію, що формувалася віками та характеризується національною свідомістю. У вітчизняному етномузикознавстві цимбали трактують, як рівноправний з іншими характерними для української етнокультури музичними інструментами, їм надають знакового характеру, як одного із національних символів. Слід зазначити, що в культурологічному плані цимбальне мистецтво охоплює широку мережу цитроподібних інструментів, що використовувалися у країнах Південно-Східної та Східної Європи. В українській культурі мистецтво гри на цимбалах має глибоку історію, а починаючи з другої половини ХХ століття українське цимбальне мистецтво демонструє процес активного розвитку, що вказує на перспективність цього інструменту. Саме тому виконавство на цимбалах не втрачає своєї актуальності і сьогодні, адже народний, з самого початку, інструмент зазнав конструктивних змін, що значно вплинуло на формування академічного виконавства. Як академічний музичний інструмент, цимбали зазнали інтенсивного розвитку. Внаслідок цього з’являлися школи гри, збагачувався репертуар, зростала кількість виконавців. Поруч з академічним не втрачає значущості народне виконавство, що значно збагачує художню функцію цимбал у світовій інструментальній традиції. У цьому контексті історична розлогість цимбального мистецтва спонукає до дослідження місця цимбалів у загальному процесі еволюції інструментарію, аналізу етапів становлення інструменту та визначення перспектив його розвитку, що є комплексним питанням і потребує подальшого дослідження.