Дослідження специфіки підготовки вокаліста до роботи в хоровому колективі – завжди актуальна та до кінця невичерпна проблема. Це, зокрема, стосується сучасної музичної освіти в Україні. Існуюча література та система освіти, створені та сформовані переважно у радянський період, оминають «гострі кути» підготовки вокаліста, особливо ті, що пов’язані з підготовкою до роботи в академічних хорових колективах. Це зумовлено стереотипом, в умовах якого розвинена модель, при якій вокалісти орієнтовані переважно на роботу солістами оперних театрів або артистами оперних хорів. В системі музичної освіти і багаторічній практиці провідних колективів стабілізувалась система поглядів, яка оминає питання теоретичної грамотності у артистів оперних хорів, та незначний відсоток класичної вокальної школи у артистів академічних хорів. Спроба розкрити проблему музичної освіти продиктована бажанням виявити неповноту музичної освіти сьогодення через відсутність хорових факультетів (не хормейстерських), та привернути увагу артистів, які мають на меті стати зразковими артистами хору, і, можливо, власним ентузіазмом та самоосвітою розширити свої музичні здібності. З іншого боку – виявити зловживання артистами примарним тоном та фальцетним співом, які обкрадають вокальний тембр кожного артисту і хору в цілому. Наблизитися до цієї мети можливо завдяки: визначенню необхідних здібностей майбутнього артиста-вокаліста; виявленню проблем музичної освіти і самоосвіти; знанню історії вокального та хорового мистецтва; особливістю умов та квапливого засвоєння музичного матеріалу і його сценічній трансляції; розкриттю та значимістю тембрального забарвлення голосу; усвідомленню рушійної та руйнівної сили технологічного прогресу у вокально-хоровому мистецтві.