Одним із видів соціального забезпечення сімей з дітьми є допомога при народженні дитини як різновид державної допомоги. У статті здійснено ретроспективний аналіз окремих норм права, що регулюють розміри та підстави припинення допомоги при народженні дитини; аналіз судової практики, в тому числі практики Верховного Суду, Конституційного Суду, визначено проблемні аспекти під час реалізації особами права на отримання допомоги при народженні дитини. Автор зазначає, що на основі аналізу судової практики вдалося визначити таке: основною підставою для звернення до суду здебільшого є відмова у виплаті допомоги у зв’язку із пропуском строків для звернення за її призначенням. Уразі пропуску строку для звернення з поважних, об’єктивних причин мало місце задоволення позову і призначення допомоги, насамперед виходячи із інтересів дитини. Якщо ж пропуск строку відбувався з неповажних причин чи не підтверджено їх значущість, об’єктивний характер - позов не підлягав задоволенню. Здійснено аналіз окремих рішень Конституційного Суду про визнання неконституційними положень щодо підстав припинення виплати допомоги та визнання конституційними положень щодо зменшення розміру допомоги при народженні дитини у зв ’язку із фінансово-економічним становищем держави. Зроблено висновок щодо певної абсурдності позиції Конституційного Суду. Автор зауважує, що розмір державної допомоги при народженні дитини є одним із основних факторів, який впливає на рівень народжуваності в Україні. Є необхідність більш детально врегулювати питання щодо цільового використання коштів, які виділяються на потреби дітей, для того щоб запобігати випадкам їх неналежного використання. У статті запропоновано встановити, що у разі пропуску звернення за призначенням допомоги з поважних причин заявникам повинен надаватися додатковий строк для звернення, не менше двох місяців.