| dc.description.abstract | Актуальність наукової роботи пояснюється тим, що кожна дитина, незалежно від особливостей в розвитку, має конституційне право навчатися в Новій україснькій школі за місцем проживання і забезпеченням її необхідними умова для навчання. Це стосується дітей з інвалідністю у багатьох країнах світу та в нашій Україні, зокрема з 2012 року, регламентовано нормативно- правовим полем: Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Концепцією ррозвитку інклюзивної освіти, Конпецією Нової україснької школи (28-33).
Сучасна міжнародна освітня політика завдяки аналізу науково- педагогічної літератури (А.Колупаєвої, С.Найди, О.Мартиненко, З.Шевців та ін) та нормативно-правових документів виділяє декілька підходів у викладанні навчальних предметів дітям з інвалідністю. Два основні напрямки: інклюзія та інтеграція.
Модель інклюзивної освіти в Україні почала формуватись і розвиватися завдяки діяльності громадських організацій, з часом вона стає дедалі популярнішою. Умови інклюзивного навчання передбачають інтеграцію учнів з ООП і визнання їх як повноправних членів класного колективу, забезпечення доступом до програми, підтримкою та супроводом шкільного психолога та цілої команди психолого-педагогічного супроводу.
Як відомо, основні засади інклюзивної дидактики викладено у Саламанкській декларації (Саламанська декларація, 1994). Цей документ наголошує, що за будь-яких обставин, попри труднощі і відмінність, діти мають навчатися разом — це і є основний принцип інклюзивного навчання. Школи з інклюзією мають враховувати і усвідомлювати різноманітність потреб учнів, яким надають освітні послуги і забезпечувати якісну освіту для всіх, розробляти висококваліфіковані навчальні плани, організовувати заходи, різні стратегії викладання, при цьому використовувати ресурси громад, в яких проживають учні.
Завдяки інклюзивному освітньому середовищу змінюється роль педагога освітнього закладу. Вчитель не має відрізняти учнів з інвалідністю від усіх інших дітей у класі, тобто регулярно залучати їх до спільної діяльності, ставлячи інші завдання, до колективних форм навчання та групового розв’язання певних завдань; вчитель повинен використовувати різні стратегії колективної участі у спільних заходах, уроках, проєктах, незалежно від фор навчання: очного, чи дистанційного, змішаного, чи індивідуального тощо. | uk_UA |
