| dc.description.abstract | Наукове дослідження психотравми бере свій
початок з другої половини ХІХ століття, причому актуальність вивчення
даного феномену визначалася не тільки аспектами історичного і
соціокультурного розвитку суспільства, але й самим процесом становлення
психологічної науки, а також зародженням психотерапевтичної практики як
такої. Щодо об’єктивної ролі суспільного фактора у становлення вчення про
психотравми, то науково-технічний прогрес у зазначений період приніс
людині не лише комфорт, але спричинив нестійкість певних ланок
соціального життя людства, породив нові виклики перед індивідом. Зокрема,
у прогресивно спрямованій «технологічній реальності» змінюється соціальна
природа міжособистісних стосунків і самовідчуття, самоусвідомлення
людини у світі.
Специфіка перебігу кризових станів, психотравми та
посттравматичного стресового розладу, особливо у дітей полягає у тому, що
діти належать до найбільш вразливих категорій населення з ще не
сформованою психікою та опорною здатністю організму, і таким чином діти
особливим чином відчувають перебіг та вплив екстремальних подій.
Для багатьох дітей такі екстремальні події як еміграція, війна,
розлучення батьків або втрата одного з них є травмівними – такими, що
значно порушують їхню життєдіяльність, шкодять здоров’ю, спричиняють
стреси, кризи, психотравми. Під психотравмою (зокрема, й дитячою) вчені
розуміють переживання невідповідності між загрозливими факторами
ситуації та особистими можливостями усунення цієї загрози. | uk_UA |
