| dc.description.abstract | омінуючим пріоритетом у сучасній соціокультурній ситуації є соціалізація особистості у результаті її соціально-особистісного розвитку, виховання та досягнення форми соціальної компетентності. Це дає дитині право на активне перетворення власного життя та оточення, свободу вибору дитиною своєї форми життєдіяльності.
Діджиталізація сучасних освітніх закладів, інноваційні процеси та реформування в освіті зумовлюють необхідність розв’язання багатьох соціально-педагогічних завдань, серед яких - перехід дітей із ЗДО до навчання у школі. Зміни в освіті вимагають нових підходів у вирішенні питань наступності й перспективності взаємодії дошкільної та початкової освіти, де забезпечення шкільної зрілості дитини стає одним з головних завдань закладу дошкільної освіти.
На суб’єктності учіння, необхідності оволодіння учнями способами навчальної діяльності, досвіді взаємодії з іншими людьми, в якій взаємодія дітей є однією з ключових в організації освітнього процесу наголошено й у Концепції Нової української школи. Тому в роботі закладів дошкільної освіти суттєво зростає значення формування соціальної готовності дітей до навчання в школі, здатності до взаємодії з іншими.
Дитинство, яке є найважливішим етапом у житті кожної людини, її розвитку й особистісному становленні, значною мірою пов’язано з освітою. Готовність дитини до систематичного навчання є підґрунтям, від якого залежать її подальші успіхи в навчальній діяльності, здатність до довільної діяльності, самодостатність та самопочуття, яке значною мірою впливає на її психічне та соматичне здоров’я.
У Базовому компоненті дошкільної освіти зазначено: «Підготовка дітей до школи має відповідати вимогам та критеріям оцінки дошкільної зрілості дитини. Така підготовка передбачає фізичний, емоційний, пізнавальний і особистісний розвиток дитини, готовність до взаємодії з довколишнім світом, розвиток специфічних видів діяльності дошкільників, які є фундаментальними для дошкільного дитинства та визначають і забезпечують адаптацію дитини до нового соціального статусу – школяра».
У психолого-педагогічних дослідженнях розглядаються питання спеціальної та загальної психологічної готовності дитини до школи. На думку вчених, одним з компонентів психологічної готовності дошкільника до майбутнього навчання, є соціальна готовність, яка виражається в мотивах навчання, у позитивному ставленні дітей до школи, до вчителя, до майбутніх шкільних обов’язків, до нового статусу школяра та в здатності свідомо керувати своєю поведінкою. Високий рівень інтелектуального розвитку дітей не завжди збігається з їх соціальною готовністю до школи. У дітей може бути не сформовано позитивне ставлення до нового способу життя, майбутніх змін умов, правил, вимог, що є показником ставлення до школи.
Шкільне життя включає в себе участь дитини в різних спільнотах, вступ у різноманітні контакти, зв’язки та відносини і підтримування їх. Перш за все, це спільнота класу. Дитина повинна бути готова до того, що не зможе більше слідувати тільки своїм бажанням та імпульсам, а слідувати правилам поведінки у шкільному колективі. Від відносин в класному співтоваристві багато в чому залежить, наскільки дитина зможе успішно сприймати навчальний досвід, тобто отримувати з нього користь для свого розвитку. | uk_UA |
