В інтермедіальному вимірі аналізується кіносценарна специфіка „Київських фресок” (1965) С. Параджанова. Визначається характер архітектонічно-композиційної організації кіносценарію, інтермедіальні чинники часопростору, п ...

На відміну від багатократно висвітлених біографій письменників, життєвий досвід самих науковців потрапляє в поле зору переважно з нагоди ювілейних дат, що сьогодні ускладнює формування наукової історіографії. З метою ...

Сценарій та п’єсу розглянуто у компаративістичній аналогії; проводиться термінологічне звуження лексеми «сценарій»; фіксується виникнення функціонального первня «літературності» у тексті сценарної форми. Ключові етапи ...

З’ясовано, що автономізація кіносценарію як літературного жанру підтверджується насамперед народженням такої нової рецептивної постаті, як “читач-глядач”, оскільки подібні твори, комунікативний статус яких неоднозначний, ...

На прикладі класичного тексту, проінтерпретованого у кіно С. Параджановим (1964), простежуються особливості тропеїчної природи універсальної естетичної категорії „символ”. Зокрема, досліджуються принципи „перекладу” звукової ...

У вимірах рецептивної проблематики висвітлюється продуктивний тематичний компонент сучасної поетики: взаємозв’язок різних форм мистецтва. Йдеться про феномен міжвидової конверсії художнього задуму в чиннику перетворення ...

Ідентифікується питання жанрологічного означення кіносценарію як певної літературної форми. Окреслено контури жанрологічних потрактувань та версій сценарної „форми” як такої. Кіносценарій розглянуто крізь призму ...

Розглядається питання специфіки кінорецепції в аспекті сценарної практики Олександра Довженка. Осібно аналізуються рецептивні ресурси кіносценарію „Земля”: значимість налаштованості автора на різну рецептивну аудиторію (читач ...

Проаналізовано інтертекстуальні та інтермедіальні елементи сучасного сценарного тексту «Сто тисяч за кохання» В. Трубая, що виразно демонструєвеликі можливості сценарію як нової жанрової форми у полі цілісної літературної ...