| dc.description.abstract | АНОТАЦІЯ
Паранюк Д. В. Еволюція фантастики у метажанр фентезі: приклад Кліффорда Саймака. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.06 – Теорія літератури. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2019.
Дисертація є комплексним дослідженням теоретичної проблеми, присвяченої формуванню такого актуального зразка жанрової конфігурації, як фентезі. З’ясовуються особливості еволюції фантастики в новий метажанровий формат. Еволюційний процес в означеному річищі спостерігається на характерному прикладі текстів класика американської фантастики Кліффорда Саймака (1904–1988) – автора всесвітньо відомої саги-фентезі «Резервація гоблінів». Тут розглянуто найбільш презентативні в жанрологічному річищі, не проаналізовані теоретиками тексти його літературного спадку (більше 30 прикладів): романи «Космічні інженери» (1939), «Місто» (1952), «Кільце навколо Сонця» (1953), «Час – найпростіша річ» (1961), «Транзитна станція» (1963), «Всяке тіло – трава» (1965), «Резервація гоблінів» (1968), «Ви сотворили нас» (1970), «Вибір богів» (1971), «Могильник» (1973), «Планета Шекспіра» (1976), «Братство талісмана» (1978), «Прибульці» (1980), «Проект «Ватикан» (1981), «Термінова доставка» (1982), «Магістраль Вічності» (1986) та ряд відповідних до дисертаційної теми зразків малої прози. Еволюція творчого методу цього автора, його новаторство в аспекті жанрового експериментування відображає загальні тенденції жанротворення в американському і світовому фантастичному дискурсі, виразно демонструє формування метажанрової матриці фентезі.
Висвітлення питання, означеного нами як генологічна аналітика, здійснюється у першому розділі шляхом аргументації комплексу методологічних практик з урахуванням актуальних засад жанрології, літературознавчої антропології та інтердискурсивності. Найбільш визначальною методологічною призмою в
3
інтерпретації даної дисертаційної проблеми постає літературознавча генологія, а вужче – аспекти еволюції, пов’язані з розмиванням і навіть руйнуванням похідного жанрового канону. Дисертаційне питання висвітлюється переважно з опертям на жанрологічні концепції С. Аверинцева, М. Бахтіна, Ф. Брюнетьєра, О. Веселовського, Н. Копистянської, Ц. Тодорова, О. Фрейденберг, О. Червінської, Ж. М. Шеффера та ряду ін.
Фантастика, що здавна функціонувала як специфічний конструктивний і трансгресивний компонент літератури в межах епічного роду, унаслідок послідовної зміни і диференціації жанрів, загалом включає тексти, які позначаються як «альтернативна історія», «наукова фантастика», «утопія», «хорор», «постапокаліпсис», «кіберпанк». У цьому ж контекстуальному ряді стоїть «фентезі». Зокрема, у роботі виявляються відмінності між фантастикою та фентезі, з’ясовується специфіка їхньої еволюційної послідовності. В аспекті хронотопу можливих і паралельних світів, послуговуючись концепціями Ж. Бодріяра та Ж. Дельоза, акцентується здатність фантастики і фентезі моделювати гіперреальність (симулятивну реальність), яку в особливий спосіб маркують фантастичні симулякри та образи-фантазми, представлені в нових способах конструювання персоносфери.
Як характерні літературні моделі фантастичного часопростору у другому розділі розглядаються тексти К. Саймака, де функціональної значущості набувають «фантастичні архетипи», генеровані мотивами альтернативних і паралельних світів, варіантами контакту з прибульцями, особливою версією теми двійництва. Зокрема, аналіз роману К. Саймака «Всяке тіло – трава» дозволив виокремити характерні для фентезі архетипи: добро / зло, любов, контакт, страх, жах, смерть, провінційний топос. З’ясовано імагінативний ресурс образу так званого саймаківського персонажа – героя художньої фантастики, який зіштовхується із ситуацією зустрічі (боротьби) з чужим, невідомим, інакшим, яке постає у форматі архетипів фантастичної літератури (прибульці, мутанти, роботи, андроїди, містичні створіння).
На прикладі текстів К. Саймака в аспекті інтердискурсивності простежено іманентну роль декодованих біблійних ремінісценцій у формуванні метажанру
4
фентезі («Всяке тіло – трава», «Творець», «Вибір богів», «Проект „Ватикан”», «Покоління, що досягло цілі»). Позаяк фантастика і фентезі в інтерпретації космічного, потойбічного, фантазматичного першорядно базуються на вирішенні онтологічного питання про присутність (або відсутність) Бога у Всесвіті, у розділі висновується, що богословська тематична домінанта утворює специфічне теологічне кільце. Це положення засвідчує характерний синтез рис наукової фантастики з елементами християнського фентезі, стає важливим етапом еволюції фантастики до метажанрових параметрів фентезі. Теологічні відсилання виявляються в паратекстуальних маркерах (назва роману «Всяке тіло – трава»), інтертекстуальних антропонімах (Енох, Нікодимус, Єзекія, Іонафан та Авен-Езер), біблійних (зміна сорока поколінь людей на космічному кораблі-ковчезі) або інтермедіальних («райський» музичний сад, екфрасис Картини-ікони) алюзіях. Вони еклектично моделюють фікційну реальність, активно генеруючи додаткові симулятивні канали.
Як важливий аспект еволюції фантастики в напрямку до фентезі розглядається логіка імпліцитування до жанрової матриці транзитивних персонажів. Трансформація образу традиційного персонажа в металогічне річище простежується, зокрема, на прикладі саймаківського роману «Магістраль вічності», у персоносферу якого задіяна широковідома фольклорна постать Дударика Пайдпайпера, який зрештою перетворюється на значущу алюзію-фантазм.
Мотиви контакту та подорожування в «можливі світи» – найбільш характерні маркери фантастики і фентезі, конструктивна специфіка, поліфункціональність та полімодальність цього вектора з’ясовується на прикладі саймаківських текстів «Розвідка», «Кільце навколо Сонця», «Прибульці», «Дитячий садок», «Операція „Вонючка”», «Смерть в будинку». Вкрай актуальною видається багатоваріантність мотиву контакту та сюжети реалізації цього мотиву, зокрема тема комунікації з «інакшими» крізь призму свій / чужий, що висвітлює моральний аспект, передусім, людської поведінки.
Важливим критерієм еволюції фантастики в гіперреальність фентезі постає симулятивна природа системи образів. Звідси, у роботі розглядаються особливості
5
конструювання персоносфери літературної фантастики, яку складають фантастичні полівалентні різновиди діючих героїв. Саме на цьому рівні спостерігається деформація класичної жанрової матриці літературної фантастики, засвідчуючи метаморфність форми, її виокремлення в жанровий формат фентезі. В цьому аспекті одним із домінантних прийомів жанрової специфіки фентезі виступає трансгресування образів-симулякрів, запозичених із відомих текстів, що аналізується на конкретному прикладі саймаківського роману «Ви сотворили нас». Дослідницький фокус зосереджено на функціонуванні інтертекстуального осердя персоносфери – симулятивної «реалістично-фантастичної» персонопари Дон Кіхота та Санчо Панси, що інтерпретуються в контексті (мета) жанрової «еклектики» (синтез елементів казки, снів, марень, фантасмагорії, гротеску, карнавалізації та пастишу).
У третьому розділі з опертям на методологічні ідеї Х. Ортеги-і-Гассета про «дегуманізаціяю мистецтва», Ж.-М. Шеффера щодо «кінця людської винятковості», М. Фуко стосовно людини, скинутої з гуманістичного п’єдесталу культури, акцентується характерний для фентезі злам антропологічної домінанти наукової фантастики. Яскравим прикладом у цьому значенні видається роман К. Саймака «Місто», де людина зміщується з «осердя» персоносфери на маргінеси оповіді, а її імагологічний «портрет» щодалі набуває фікційних параметрів: місце атрактора в системі образів займають «антроморфізовані» істоти (предмети, рослини, тварини, мутанти, роботи, іншопланетяни), засвідчуючи гетерогенність фантастичної тематики і, відповідно, метаморфний рух жанру в гіперреальні параметри фентезі.
Актуальними критеріями жанрової метаморфності фантастики постають інтертекстуальні витоки персоносфери, простежені на показових зразках Саймакових текстів. Важлива домінанта фентезійної стратегії текстотворення – присутність інтертекстуального персонажа, зокрема постаті В. Шекспіра, що подається як імагінативне ядро персоносфери, наскрізний персонаж, транзитивний образ, конструктивна парадигма фантастики К. Саймака. На прикладі роману «Резервація гоблінів» висвітлюється «конфокальна» позиція інтертекстуального
6
персонажа, який генерує окремі сюжетні лінії тексту, аргументуючи перехід фентезі в метажанровий контур.
Специфіку розширення фікційних наративів за допомогою міжтекстового діалогу з класикою демонструє саймаківський роман-сиквел «Планета Шекспіра». Образ англійського класика також інтерпретується через конфокальність, яка реалізується в даному разі шляхом численних інтертекстуальних зв’язків і перетинів. У роботі приділено увагу ролі фікційних наративів в еволюційному русі від фантастики до конкретного фентезі, виявлено міжтекстові паралелі вигаданої К. Саймаком ситуації: тут «Повне зібрання текстів В. Шекспіра» з «авторськими» нотатками на відступах прочитують якісь прибульці на «планету Шекспіра»; зокрема, роман передбачає знайомство сучасного читача з п’єсами В. Шекспіра «Гамлет», «Тіт Андронік», «Кінець діло хвалить», «Король Лір», «Перикл».
Не менш важливим маркером жанрової еволюції фантастики постає присутність інтермедіальних вкраплень, що засвідчує латентну інтермедіальність і ще раз аргументує метажанрову природу фентезі. Зокрема, функціональне навантаження музичного коду, що формує специфічну фікційну квазіреальність, має місце в таких текстах К. Саймака, як «Термінова доставка», «Проект „Ватикан”», «Транзитна станція», «Привид моделі „Т”», «Могильник», «День перемир’я», «Золоті жуки». Характерні для фентезі письменника музичні алюзії та екфрасиси постають як «антропологізовані» образи музичних дерев, «музичних веж», гра музичних інструментів, танці, міжгалактичний фестиваль, музика механічного композитора, музична машина часу. У такому ж річищі як актуальна креативна домінанта фентезі сприймається опис творчого процесу митців – наявність вкраплень образотворчого мистецтва: живописних алюзій і ремінісценцій, екфрасису, ейдолону, гіпотипозису. Це питання висвітлено на прикладі текстів К. Саймака «Покоління, яке досягло мети», «Ван Гог Космосу», «Що може бути простіше часу?», «Відро діамантів», «Будинок на березі», «Мастодонія», «Братство талісмана», «Грот танцюючих оленів». Означені коди
7
активізують додаткові канали уявного й інтерпретуються у функції значущих фентезійних артефактів та симулятивних порталів фікційного світу.
Отже, ідентифікація фентезі як показового фрагмента еволюційного процесу цілісної жанрової системи, простежена на конкретному прикладі спадщини К. Саймака, виокремлюючи специфіку метажанру фентезі із загального корпусу літературної фантастики, пропонує також головне узагальнення: послідовне генерування нових літературних жанрових форматів у культурологічному полі сьогодні є іманентною рисою складного літературного процесу як такого, що може бути розкрите лише з опорою на зустрічний рецептивний багаж читача. | uk_UA |
