Невербальні засоби комунікативного акту відмови у драматичному тексті українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст.
View/ Open
Date
2021Author
Максим’юк, Оксана Василівна
Струк, Іванна Михайлівна
Максим’юк, Наталія Василівна
Metadata
Show full item recordAbstract
У статті розглянуто відмову як комунікативний акт, що функціонує за умов безпосереднього мовленнєвого спілкування і є реакцією на репліки директивного чи комісивного типу. Мовленнєва ситуація незгоди є одним із чинників, який моделює комунікативний акт відмови. Прагматичний підхід до вивчення висловлень відмови передбачає аналіз невербальних засобів відмови у художньому тексті, з поміж-яких виокремлюємо драматичний текст – багатопланове та багатоаспектне явище, що передбачає взаємодію автора та читача / глядача, автора та персонажа, персонажа та читача / глядача, а також самих персонажів. У драматичному тексті розмежовуємо авторське мовлення у формі ремарок і мовлення героїв у вигляді реплік. Це дозволяє розглядати мовлення персонажів як вербальну комунікацію, авторське мовлення – як невербальну комунікацію. Вербальна комунікація імітує спонтанне розмовне мовлення, тобто діалог, який реалізується через речення. Мовлення автора (невербальна комунікація) ущільнює інформативність тексту. Структурною одиницею невербальної комунікації драматичного тексту вважаємо ремарку, що допомагає візуалізувати прочитане – описує місце й час дії, визначає мізансцену, додає штрихи до образу героя, розкриває суть авторського бачення тієї або іншої сцени. Структурні одиниці вербальної комунікації драматичного тексту мають комплексний ієрархічний характер: первинна одиниця – репліка або монолог, вторинні – діалог, полілог. Репліка і ремарки взаємопов’язані: репліка без ремарки
неоднозначна, іноді просто нелогічна, а ремарка без репліки не має смислу. Відповідно, вербальні та невербальні засоби відмови у драматичному тексті доповнюють один одного, взаємодіють як складники єдиного комунікативного процесу.
Аналіз невербальних компонентів зі значенням відмови та засобів їх омовлення у драматичному тексті здійснено на матеріалі творів українських письменників – Івана КарпенкаКарого, М. Старицького, М. Кропивницького, творчий доробок котрих найяскравіше репрезентує усно-розмовне мовлення українців другої половини ХІХ – початку ХХ ст.