Прагнення до успішної вербалізації комунікативних інтенцій стимулює мовця як основного субʼєкта комунікації, як представника тієї або тієї етнокультури й лінгвоментальності до пошуку адекватних мовних засобів, що відповідають його намірам та вподобанням. У статті проаналізовано питальні речення фразеологізованої структури, що слугують оптимальними маркерами вираження мовленнєвих інтенцій, увиразнюють субстанцію українського мовця і за своєю синтаксичною природою становлять ідіоматичні побудови, особливі формули-реакції та моделі комунікування в діалогічному дискурсі. За допомогою лінгвістичної методології інвентаризовано значний за обсягом українськомовний матеріал й обґрунтовано релевантність двох основних моделей функціювання фразеологізованих питальних комунікатів у діалогічному дискурсі, зокрема постульовано думку про те, що фразеологізовані питальні комунікати як ідіоматичні конструкції реалізують інтенції запиту й виражають низку комунікативно-прагматичних функцій (ствердження, заперечення, емоційність, оцінка), створюючи експресивність, динамічність та природність діалогічного способу людської інтеракції. На ілюстративному матеріалі здійснено аналіз фразеологізованих питальних компонентів із факультативним, лексично змінним компонентом, що їх використовують мовці для зʼясування певної інформації, для вербалізації інтенцій ствердження чи заперечення, для репрезентації аксіологічно-емоційних настанов мовця; зазначено, що модель (фразеологізований маркер і лексично змінний повнозначний компонент) є амбівалентною з огляду на реалізацію інтенцій (питальних і непитальних значень). Йдеться і про вигукові фразеологізовані комунікати, що функціюють у діалогічному дискурсі як застиглі, нечленовані формули-реакції на висловлення адресанта й увиразнюють широкий комунікативно-інтенційний зміст: згоду, здивування, захоплення, байдужість, обурення тощо. Обґрунтовано думку про те, що в діалогічному дискурсі фразеологізовані питальні комунікати відображають перебіг толерантної / атолерантної (конфліктної) комунікації й виокремлюють та характеризують мовця як репрезентанта української лінгвоментальності й культури