Проблеми екологічного благополуччя планети в сучасних умовах мають одне з найважливіших значень. Загроза виникнення численних екологічних катастроф активізувала невпинний процес глобальної екологізації суспільства. В якості стратегічного вирішення глобальної екологічної проблеми, на Всесвітньому саміті щодо сталого розвитку (2002), було запропоновано концепцію сталого розвитку цивілізації, а найважливішим механізмом забезпечення такого сталого розвитку було визнано освіту. Саме тому, одним із стратегічних завдань освіти стає формування в учнів системи екологічних знань, умінь, цінностей, мотивації до особистісної участі у вирішенні екологічних проблем задля покращення якостей навколишнього середовища. Сучасних дітей сміливо можна вважати унікальним продуктом новітнього соціуму, що має властивості піддаватись суттєвому динамізму та метаморфозам. Згідно численних антропо-соціологічних досліджень, сьогодні активно розвиваються процеси розширення глобального інформаційного середовища, що породжує ряд специфічних оновлених вимог до рівня когнітивного та соціального розвитку людини. Так, сучасний, повноцінно розвинутий в найважливіших сферах індивід має бути здатний не тільки вбирати та зберігати отриману інформацію, але й володіти специфічними вміннями пошуку, відбору, засвоєння та обробки необхідної інформації -інтерпретувати, аналізувати та застосовувати її як в соціальній, так і в професійній сфері. У зв’язку з цим, виникає логічне припущення, що благополучне майбутнє самої людини залежить не суто від обраної нею професії, а від її здатності професійно мобілізуватись. Освітня система здатна виховати нове покоління достойних людей лише у сприятливих умовах життєдіяльності - як природних, так і соціальних. Екологічна складова педагогічного виховання, у зв’язку з цим, є однією із найбільш важливих елементів навчального процесу.