Науковий простір лінгвістичних студій вияскравлює різновекторне дослідження індивідуального стилю видатних майстрів художнього слова в тісному зв’язку з термінопоняттями, які актуалізує атропоцен-трична парадигма сучасних досліджень у галузі ідіостилістики та лінгвоперсонології (ідіолект, індивідуально-авторська мовна картина світу, мовна особистість, мовний образ автора). Спирання на традиційні і новітні підходи до вивчення текстової діяльності письменника, окреслення індивідуальних маркерів художньої мовотворчості засвідчують різне витлумачення ідіостилю залежно від рівня розвитку мовознавства та суміжних із ним наук, методологічних принципів опису, наукової концепції дослідника-лінгвіста тощо.З огляду на сучасні тенденції до міждисциплінарної наукової інтеграції, лінгвістична інтерпретація ідіостилю майстра слова актуалізує поняття мови письменника як художньої системи, що відображає номінативно-репрезентативні, інформаційно-комуніка-тивні, культурологічні, етнографічні, психоментальні та світоглядні 528виміри. Письменницький ідіостиль як спосіб здійснення художньої комунікації засобами ідіолекту виявляє творчевживання мови тієї етнічної групи, до якої належить митець. Аналіз ідіостилю через пріоритетні мовні засоби відтворює не лише індивідуально пізнанийсвіт, а й індивідуальність самого майстра слова, який лінгвально втілює багатогранне бачення реальності у викінчену систему. Осягнення мовної особистості крізь мову автентичних різножан-рових творів розкриває мовнийобраз автора –категорію, що комбінує всі інтра-та екстралінгвальні чинники, які зумовлюють реалізацію авторського стилю з огляду на взаємодію загально-людського, національного (ментального) та індивідуального. Важли-вими, безперечно, є принципи та перспективні положення науко-вого опису специфіки мовно-художнього континууму письменника на засадах об’єктивності, ґрунтовності і достовірності.