У статті комплексно досліджено явище синтаксичного ускладнення структури простого речення напівпредикативними ад’єктивними компонентами (традиційно – відокремленими прикметниковими і дієприкметниковими зворотами), що їм притаманна потенційна предикативність. Автори визначають прості речення, ускладнені напівпредикативними ад’єктивними компонентами, як актуалізовані через відокремлення однолексемні або кількаслівні синтаксичні утворення, що постали внаслідок згортання простого елементарного речення в нереченнєву пропозицію, центральну позицію в якому посідає вторинна предикатна синтаксема у формі ад’єктива, граматично та семантично пов’язана з базовою частиною простого ускладненого речення (через категорії відносної темпоральності, відносної модальності та часткової персональності). Напівпредикативність визначено як синтаксичну категорію простого ускладненого речення із формальними ознаками: оформленням за певною граматичною схемою, наявністю інтонації відокремлення, синтаксичною автономністю і розчленованістю. У статті встановлено, що ад’єктиви як вторинні предикати в семантико-синтаксичній структурі простого речення функціюють як одновалентні чи полівалентні одиниці. Ад’єктивні структури, що володіють значеннєвою та структурною поліфункційністю, передбачають формування дво-, три, чотири- та п’ятикомпонентних моделей. У процесі дослідження якісного складу напівпредикативних ад’єктивних конструкцій унаочнено моделі приєднання до вторинних предикатів валентно зумовлених / не зумовлених синтаксем. Автори пропонують типологію моделей валентних потенцій ад’єктива, виокремлюючи різнокомпонентні сполучення вторинного предиката з субстанційними синтаксемами (суб’єктною, об’єктною, адресатною, інструментальною, локативною), або адвербіальними синтаксемами із часовим, причиновим, допустовим, цільовим, умовним, порівняльним і характеризувальним значеннями.