| dc.description.abstract | Сучасна література, створена в добу панування постмодерністської
естетики, нерідко насичена різнорідними культурними алюзіями. Це
обіймається терміном «інтертекстуальність», який був введений у науковий
обіг Ю. Крістевою ще у 1960-ті роки.
Прояви інтертекстуальності можуть бути різними: цитата, алюзія,
ремінісценція тощо [1, с. 233]. Спільним залишається те, що
інтертекстуальність є імпліцитним аспектом тексту, який буде очевидним
лише для обізнаного читача. Він поглиблює розуміння авторського коду,
специфіки самого твору та особливостей його побудови.
У нашому дослідженні ми зупиняємося на артіоніміці, яка дозволяє
вибудовувати діалог між різними культурними пластами, що включають не
лише літературу, але мистецтво в цілому. Артіоніміка – частина
ономастичної системи, але вона являє собою міждисциплінарне поле
досліджень, що може об’єднувати дуже різні сфери: лінгвістику,
літературознавство, мистецтвознавство, релігієзнавство тощо. Для початку
процитуємо визначення артіоніма. Артіонім – “вид ідеоніма, назва твору
мистецтва (живопису, графіки, пластики, музики, кіно, театру). Повна
артіонімна формула містить апелятивний термін і антропонім – прізвище
(ім’я) творця” [1, с. 234]. Утім, на наш погляд, повна артіонімна формула
зустрічається в літературних текстах нечасто, а ось використання самих лише
артіонімів є ситуацією доволі типовою. Ми проаналізуємо використання
артіонімів у текстах двох сучасних популярних американських авторів – Д.
Брауна та Р. Ріггза, оскільки їхні твори є доволі репрезентативними у розрізі
нашої тематики. | uk_UA |
