У статті проаналізовано теоретико-правові підходи до розуміння поняття застосування норм права соціального захисту. З’ясовано, що застосування норм є однією з найважливіших форм реалізації права соціального захисту, мірилом його ефективності. Сьогодні можна виокремити три концептуальні підходи до розуміння поняття правозастосування: як особливої форми реалізації норм права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми права; як владної діяльності органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права; як форми реалізації норм права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави із втілення правових норм щодо конкретних суб’єктів. Обґрунтовано, що застосування права не можна розглядати як різновид виключно державної діяльності. Тому правозастосовна діяльність є не тільки процесом реалізації права соціального захисту, а і своєрідним його результатом. Стверджується, що в основі сучасного розуміння застосування норм права соціального захисту повинна лежати доктрина природного права, заснована на цінностях людського життя, людської гідності, свободи та верховенства права. Природне право є частиною соціальної реальності, яка відображає єдині принципи та цінності, що панують у природі та суспільстві. Призначенням правозастосування є сприяння реалізації суб’єктами права соціального захисту їх прав і свобод. Сфор- мульване визначення поняття застосування норм права соціального захисту як діяльності компетентних, спеціально уповноважених органів у сфері соціального захисту щодо розробки, підготовки та прийняття індивідуально визначених рішень у конкретній справі. Розкрито основні ознаки правозастосування у сфері соціального захисту, зокрема: соціальне призначення застосування норм права; зазвичай це владна діяльність, яка породжує правові наслідки та гарантується можливістю застосування санкцій; комплексний характер; наявність декількох послідовних стадій правозастосування; це невід’ємна складова системи соціального захисту; здійснення за встановленою процедурою; наслідком правозастосування є прийняття індивідуальних юридичних рішень у сфері соціального захисту; відображення прийнятих рішень у юридично встановленій формі (актах застосування права соціального захисту).