Проаналізовано наявні теоретико-методологічні підходи до визначення та використання інституту помічника в цивільноправовому обігу. Закцентовано увагу на поширених методологічних протиріччях та нормативних неузгодженостях і прогалинах у законодавчому регулюванні окресленого питання, а також окремо виділено провідні наукові погляди вітчизняних та іноземних учених із цього приводу. Аналіз інституту помічника через порівняння з дотичними правовими конструкціями (представництво, патронат, опіка чи піклування тощо) відповідає на актуальні питання правової природи та сутності досліджуваного питання, в тому числі шляхом зіставлення із подібними договірними відносинами. Проаналізовані дослідження підтверджують, що потенціал досліджуваної правової конструкції помічника, як суб’єкта котрий надає допомогу дієздатній фізичній особі, використовується недостатньо. Констатовано, що в наш час відносини, пов’язані з інститутом помічника, які є виявом унікальної юридичної конструкції, досить часто розглядаються як форма соціального обслуговування, що суперечить їх цивілістичній природі й негативно впливає на ступінь нормативної деталізації всіх аспектів взаємозв’язку помічника та дієздатної фізичної особи, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої цивільні права та виконувати свої цивільні обов’язки. Зосереджено увагу на тому, що розвиток досліджуваних відносин гальмується суперечливим характером норматив-ноправової регламентації, котра обумовлює необхідність наступних науково-теоретичних досліджень у цій царині. Для того, щоб розглянута юридична взаємодія між дієздатною особою та її помічником спроможна була дієво вирішувати поставлені перед нею суспільством і державою завдання, слід закласти міцний фундамент — механізм правового регламентування, що дозволить якісно імплементувати всі потенційні можливості таких правовідносин, закріплені в нормативно-правових актах та в договорах між сторонами. Сформульовано конкретні шляхи оптимізації та максимально ефективного вилучення всіх ресурсних складників з інституту помічника та його правового статусу задля одночасного задоволення інтересів усіх задіяних суб’єктів.