Право на справедливий суд, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), є своєрідним “маркером”, який дає змогу визначити, як працює не лише судова система, а й інші органи публічної влади. Саме існування ст. 6 Конвенції докорінним чином змінило підходи до порядку вирішення спорів у судовому порядку в Україні, дотримання процесуальних та інших строків, а також здійснення кримінальних проваджень. Сьогодні вже не натрапити на такі випадки, які були у справах “Бочан проти України”, “‘Совтрансавто-Холдинг’ проти України”, “Церква села Сосулівка проти України” тощо. Проте і дотепер трапляються окремі випадки порушення Україною ст. 6 Конвенції, що потребує подальшого дослідження цієї проблематики та аналізу дотримання зазначеної правової норми в інших країнах. Для вирішення визначеної проблеми необхідно дослідити досвід Республіки Польща, яка є членом Європейського Союзу, і де ситуація з дотриманням прав, передбачених у ст. 6 Конвенції, покращується з кожним роком. Метою статті є проведення аналізу особливостей реалізації права на справедливий суд у Республіці Польща та дослідження проблем реалізації ст. 6 Конвенції у сфері захисту права на справедливий суд у правозастосовній практиці країни. Досліджено складові права на справедливий суд, а також практику застосування ст. 6 Конвенції у Республіці Польща. Проаналізовано динаміку практики Європейського суду з прав людини щодо Польщі загалом і щодо порушення ст. 6 Конвенції зокрема за період 2013–2017 рр. Аналіз показав суттєве зниження у 2016–2017 рр. кількості як скарг на порушення ст. 6 Конвенції, так й ухвалених рішень за цією статтею. Встановлено, що співіснування двох правових систем у Польщі – національної і міжнародної, а також їх взаємозалежність у практичному застосуванні викликає певні складнощі, деякі з яких є результатом різного характеру та цілей національних і міжнародних законів і практики їх застосування. Зміст ст. 6 Конвенції є значно вужчим за своїм змістом, ніж ч. 1 ст. 45 Конституції Республіки Польща, оскільки Конвенція гарантує права у цивільних і кримінальних справах, тоді як у Конституції Республіки Польща явно не передбачається таке обмеження права на суд. Крім того, існує чітка тенденція надавати більш широкий зміст автономним концепціям Конвенції в її телеологічній інтерпретації. Водночас необхідність застосування міжнародних угод у галузі захисту прав людини підкреслюється як елемент нормативної бази врегулювання через відносно нечасте пряме застосування ч. 1 ст. 45 Конституції Республіки Польща.