Стаття присвячена дослідженню учнівських прізвиськ як одного з різновидів неофіційних найменувань, зокрема опису специфіки їхньої мотивації. Актуальність фіксації та наукового аналізу цього антропонімного класу зумовлена тим, що впродовж останнього десятиліття комунікація в шкільному середовищі зазнає суттєвих змін і цей клас індивідуальних прізвиськ стає усе менш популярним. Обраний мотиваційний критерій аналізу та систематизації є одним із найважливіших, бо дає можливість глибше осягнути живі назвотворчі процеси, які відбувалися й відбуваються в цій частині національної антропонімії. Цінність аналізованого матеріалу полягає в тому, що мотивованість найменування ми виводимо, спираючись, як це часто буває у випадку інших антропонімів, не лише на його прозору семантичну структуру, не тільки на те, що коренева морфема допомагає висвітлити мотив номінації. У випадку учнівських прізвиськ у мікросоціумі, де вони побутують, ще не втрачений контекст, який супроводжував їх постання, не загубилася інформація про екстралінгвальні причини вибору та творення цих назв, що дає можливість простежити складні семантичні зв’язки, опосередковані не тільки мовою, але й культурою. Прозорість власної назви в цьому випадку є очевидною, як і її зв’язок із позамовними чинниками. Подібні студії дають підстави для обґрунтованих висновків про причини вибору назви, особливості її мотивації і врешті-решт – про основні принципи номінації у сфері прізвиськ. Учнівські прізвиська, як відомо, не належать до найдавніших шарів національної антропонімії, а проаналізовані номени – узагалі приклад сучасної системи неофіційної антропонімії. Але й сьогодні вони мають традиційну для індивідуальних прізвиськ мотиваційну базу, засвідчують усталені моделі та неперервність традицій їх творення. Функціонування цих найменувань у сучасному узусі говорить про багатство й розмаїття можливостей української антропонімійної системи та великий потенціал ономатворчості українців.