У статті автором досліджено досвід зарубіжних країн щодо протидії домашньому насильству. Встановлено, що ефективна практика щодо боротьби з цим негативним явищем склалась у багатьох країнах. Аргументовано, що значна частина країн визнала домашнє насильство серйозною проблемою, яку необхідно вирішувати за допомогою міцної правової законодавчої бази. Доведено, що домашнє насильство не має меж, а тому обмін позитивним досвідом між країнами у боротьбі з цим негативним явищем допоможе розробити дієві заходи, які дозволять зменшити рівень прояву домашнього насильства. Зазначено, що існує загальна тенденція до розширення заходів правового захисту та впровадження як захисного, так і карального способу вирішення проблеми. Акцентується увага на тому, що для протидії домашньому насильству повинен бути розроблений комплекс заходів, а саме: розробка ефективних механізмів судового захисту потерпілих від домашнього насильства, впровадження відповідної нормативної бази, розробка низки програм захисту від домашнього насильства. Зроблено висновок про те, що країни повинні розробити «системний підхід», за якого буде сповна реалізована міжвідомча взаємодія (поліція, міністерство охорони здоров’я, міністерство освіти і науки, а також неурядові організації). Визначено, що в багатьох державах встановлено кримінальну відповідальність за «примусовий контроль» як окрему норму. Акцентується увага на тому, що в більшості країн впроваджений інститут охоронних ордерів, який покликаний заборонити агресивну поведінку і домагання, а також захистити потерпілу особу від кривдника. Зроблено висновок про те, що доцільно було б криміналізувати дії кривдника по типу «сталкінг» як однієї з форм психологічного насильства. Аргументовано, що в більшості країн запроваджений систематичний збір даних, який дозволяє проаналізувати кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, розслідувань, судових переслідувань та винесених вироків щодо осіб, які вчинили домашнє насильство.