Валентина Адольфівна Прокопенко, уродженка Слобожанщини, випускниця Київського державного університету (нині – Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка), викладала українську мову в Чернівецькому державному університеті (нині – Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича) в 1948–1983 рр. У 1961 р. в Харківському університеті успішно захистила кандидатську дисертацію „Лексика буковинських говорів (на матеріалі обстеження північно-східних районів Чернівецької області)”, побувала в багатьох діалектологічних експедиціях, опублікувала новаторські для свого часу розвідки про лексику буковинських говірок: „Назви спорідненості та свояцтва в буковинських говірках” (1958); „До питання про лексичні діалектизми в ранніх новелах О. Ю. Кобилянської” (1958); „Деякі особливості сільськогосподарської лексики буковинських говірок” (1958); „Давньоруський лексичний елемент у сучасних буковинських говірках” (1959); „Назви одягу, взуття та головних уборів” (1961); „Про дієслівну лексику буковинських говірок”(1961); „Молдавские лексические элементы в украинских говорах Буковины” (1961); „Архаїзми у складі лексики буковинських говірок” (1962); „Вплив буковинських говорів на мову творів О. Кобилянської” (1963) та ін. З праць В.А.Прокопенко діалектологи-славісти дізнавалися про особливості лексики буковинських і північнобессарабських говірок, про відображення в ній східнороманських та тюркських мовних впливів як наслідків тривалої історії міжмовних і міжкультурних контактів на землях Буковини і Бессарабії. Нині такі теми дуже популярні у дослідженнях діалектологів, етнографів, фольклористів, проте саме праці В.А.Прокопенко були фактично серед перших в українському мовознавстві, що ґрунтовно розкривали унікальність буковинського й північнобессарабського діалектного континууму в лінгвокультурологічному та історичному контекстах. „Матеріали до словника буковинських говірок” (шість випусків, 1971–1979), що побачили світ завдяки безпосередній праці та організаторському хистові В.А.Прокопенко, відразу вивели її на рівень провідних діалектологів як у Радянському Союзі, так і за кордоном; увели в коло славістів, які працювали над „Загальнокарпатським діалектологічним атласом”.