Важливим етапом становлення особистості є дошкільний вік. Коли формуються основи характеру, засвоюються моральні норми, ставлення до навколишнього світу, людей, себе, інтенсивно розвивається моральність позицій, інтересів, ціннісних орієнтирів та дій. Від дитини потребують підпорядкування власних бажань і потреб нормам поведінки, прийнятих у суспільстві. Із раннього віку стартує формування „базисна довіра до світу” (Е. Еріксон) – уявлення дитини про надійність дорослих а також і емоційна близькість з ними. За умови правильного виховання це переростає у: інтерес до спілкування, відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей [7]. О. Кононко вважає, що цей вік є сенситивним до розвитку емоційної чутливості, природної (уразливість) та набутої (відгук на чиїсь проблеми). Дитина в цьому віці починає класифікувати все оточуюче на „приємне” і „неприємне”, переживає, виражає своє ставлення до всього [5, 35]. Хоча дошкільники часто розуміють фізичні й емоційні відчуття людей (коли дитина не розуміє, що робить боляче іншим) однак, у старшому дошкільному віці це розуміння стрімко розвивається, і дитина часто співпереживає людині, яка страждає чи хворіє [2, 113].