Актуалізовано питання жанрової спадковості між літературою та кіномистецтвом. Зауважено, що кінематограф активно звертався до жанру біографії вже в перші десятиліття свого розвитку, ще в епоху німого кіно. Не зникав він із поля зору кіномитців і впродовж усього ХХ ст. В останні роки спостерігається активізація цього жанру як у кінематографі, так і на телебаченні, що викликає посилений інтерес з боку дослідників. Проаналізовано рецептивну проблематику біографіки українського філософа, богослова, поета та педагога Григорія Савича Сковороди (1722–1794) в кінематографічному дискурсі. Констатовано, що постать видатного філософа не привертала належної уваги кінематографістів ні в радянські часи (всього один художній і один документальний фільм), ні в часи Незалежності. Той незначний кінодоробок, який існує на сьогодні, лише фрагментарно знайомить глядача з „українським Сократом”. Відзначено, що документалістика, на відміну від ігрового кіно, все ж представлена низкою фільмів про Григорія Сковороду, які, звичайно, різняться своєю якістю та творчим потенціалом. Проте, володіючи естетико-пізнавальним значенням, всі вони презентують певний спосіб опрацювання біографічного матеріалу (листи, спогади, свідчення сучасників) та творчості (філософські праці, літературні твори, музичний доробок) і виконують важливу функцію популяризації видатної особистості та її творчого спадку. Констатовано, що кінематографічна актуалізація біографії та творчості філософа в останні десятиліття зумовлена новою історичною ситуацією, прагненням по-новому рецептувати його спадок, розвінчати існуючі біографічні міфи. Філософські ідеї Сковороди не просто залишаються актуальними у ХХІ ст., а й постають маркерами української ідентичності в сучасних реаліях.