Стаття аналізує сучасні бачення гомерівської "Одісеї", пов'язані з можливістю виражену універсальних онтологічних проблем: тиранії, влади, особистості тощо. Характеризуючи явище “реміфологізації” в літературі XX ст., слід відзначити, що вона відповіддю на нові процеси, які відбувалися в культурі на початку століття: розчарування в позитивістському раціоналізмі та еволюціонізмі; вплив на літературні процеси неокласичних теорій, нових ідей у психології та етнології; незадоволення межами реалізму XIX ст. [7, с.З], XX століття – століття катастроф, військових конфліктів і глобальних соціополітичних змін – відзначається таким само суперечливим і складним ставленням до міфологічного спадку Міфологізм XX ст. поєднує фантазію і реальність, об’єктивне, раціональне та суб’єктивне. Завдяки “відкритості” [б, с.49] змістової системи, та наявності універсальних “морально- психологічних домінант” [6, с.73] гомерівська “Одіссея” продовжує своє літературне існування, зазнаючи істотних переосмислень у різні культурно-історичні епохи. Здатність епосу перетворюватися й актуалізуватися у відповідний період пояснюється еволюцією суспільства та переоцінкою його певних моральних засад. Однією з основних причин, що уможливлює перетлумачення образів гомерівських поем, як вказує І.Шталь, є виділення в них “вселюдської” сюжетної схеми [8, с.16], котра відображає величезний культурно-історичного матеріал, використаний Гомером, та вміння аеда торкатися тих проявів життя, які становлять саме життя. У міфах модерністів цікавлять ані фабули, ані самі символи, а певна засаднича структура переконань [10, с.133], не сама ситуація, а її проекція у людській свідомості та реакція на неї. Так, у драмі “Повернення Одіссея” С.Виспянського “сюжет із мети оповіді стає лише приводом для опосередкованого відображення узагальнених на рівні філософії абстракції конкретних явищ і фактів соціальної інтелектуально-психологічної реальності...” [4, с.З97]. Тобто сам сюжет перетворюється на параболу для розгортання боротьби індивідуума з визначеним. Звільнення людини від фатуму уособлює образ Одіссея у творах Й.Бехера “Одіссей”, Г.Маурера “Повернення додому Одіссея” та ін. Особливої уваги заслуговує епічна поема Н.Казандзакіса “Одіссей”. Автор продовжує гомерівський міф новою подорожжю ітакійця, який викрадає Гелену та засновує на Криті комуністичне місто-країну. Письменник дає стоїко-алегоричну інтерпретацію міфу про Одіссея, який зазнає невдачі у своїх починаннях і помирає, досягнувши внутрішньої свободи і своєрідної святості.