Французька література XX ст. характеризується різноманітністю жанрів і літературних форм, але поряд із новими пошуками, письменники використовують античні зразки, що становлять основу європейської літератури, У французькій драматургії 10-30-х років XX ст. спостерігається своєрідний “ренесанс” міфів і міфологічних фігур, які переживають своє чергове “модернізоване” життя. Цю літературну тенденцію продовжує Ж. Жіроду п’єсою ‘Троянської війни не буде”. Автором змальовується війна, що готується, та зображуються персонажі до того моменту, коли вони ввійшли в легенду. Антивоєнне спрямування п’єси зумовило трансформацію персонажів відповідно до ідеї твору. Керуючись вибором персонажів, Ж. Жіроду залишає їм лише фіксований скелет, який їм дала традиція, що зводиться або до імені, або до функції: Гектор - воєначальник, Андромаха - дружина й матір; або до міфічної фабули: покарана Кассандра стала провісницею нещастя; або до простого прикметника: боговидний Паріс, старець Пріам, мудра Гекуба, хитромудрий Одіссей.