Стаття присвячена проблемі автентичності русько-візантійського договору 971 р., який дійшов у слов’янському перекладі у складі «Повісті временних літ». У першій частині детально розглянуто аргументи висунуті Міхаілом Раєвим щодо не автентичності угоди з русами 971 р. Зокрема, аналізується питання походження синкелла Феофіла та можливості його знаходження. Автор доводить, що наявність синкелла Феофіла в заголовку угоди не є переконливим свідченням «внесення» цього імені літописцем. Аналізуючи повідомлення Лева Диякона та Іоанна Скілиці про синкелла Філотея та, відповідно, Феофіла, архієрея Євхаїти, не можна прийти до надійного висновку щодо їх тотожності із згаданим у договорі 971 р. синкеллом Феофілом. Це ж стосується й згадки про Свенельда, ідентифікація котрого із Сфенкелом візантійських джерел, також не видається певною і не може слугувати надійним маркером неавтентичності угоди 971 р. У другій частині висвітлюється проблема використання літописцем гаданої візантійської хроніки, у якій він буцімто знайшов більшість інформації про угоду 971 р. Автор визначає, що такої візантійської хроніки не існувало, а усі припущення про використання літописцем хроніки близької до роботи Скілиці є помилковими. Також невиправданими є гіпотези навколо використання літописцем хроніки Продовжувача Георгія Амартола з доповненнями доведеними до кінця XI або першої третини XII ст. Переглядаючи ключові аргументи на користь неавтентичності угоди, автор доводить, що вони є неспроможні, а оригінальність угоди не може бути поставлена під сумнів.