Стаття присвячена теоретичному аналізу феномена прокрастинації та його тлумачення в психології та емпіричному дослідженню основних чинників проявів прокрастинації у юнацькому віці за умови дистанційного навчання. У дослідженні використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів і методик: теоретичних: аналіз, синтез й узагальнення поглядів науковців на прокрастинацію; емпіричні: «Шкала загальної прокрастинації» К. Лей; «Опитувальник часової перспективи» Ф. Зімбардо, самоорганізації діяльності (ОСД), «Професійне (емоційне) вигорання», (МВІ) К. Маслач, С. Джексон, «Вимірювання почуття провини та сорому» (TOSCA) Дж. П. Тангней, «Здатність до самоуправління» М. Пейсахова, «Суб’єктивний локус контролю» Дж. Роттера, математичної статистики: описова статистика, кореляційний аналіз (Spearman’s rho); факторний аналіз (Principal components). Зазначається, що науковці слушно звертають увагу, що прокрастинація може стосуватися не лише відтермінування початку дії, але й будь-якого етапу її виконання; а найменш узгодженими в науці є питання про ірраціональність і усвідомленість прокрастинації та ступінь важливості завдання, що відкладається на потім. Констатується, що схильність до прокрастинації – неоднозначне явище: 1) можна відкласти справи на потім зі стратегічною метою: використати час на ретельну підготовку до її здійснення; 2) «на потім» не тотожне «невчасно» чи «не виконати»; 3) відтерміновуються частіше не важливі завдання, а нав’язані виконавцю ззовні, проте суб’єктивно нецікаві йому. За результатами нашого дослідження, можемо припустити, що особа, схильна до прокрастинації: швидше вигорає; є екстерналом; з погано розвиненою здатністю до саморегуляції загалом і її складових зокрема; не вміє адекватно структурувати час; з відсутністю планів на майбутнє; з недостатньою здатністю до самоуправління; не відчуває провину за свою бездіяльність, та не гордиться собою. Зроблено висновки, що найбільш вивченою в психології є академічна прокрастинація, тоді як загальна прокрастинація наразі рідко стає об’єктом дослідницького пошуку; повне, обґрунтоване та прийнятне для більшості науковців, які вивчають проблему прокрастинації, розуміння прокрастинації, яке б враховувало різні його аспекти, досі лише на черзі.