У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз окремих положень Закону України «Про зайнятість населення», що передбачають компенсації роботодавцям за працевлаштування окремих категорій громадян (які мають додаткові гарантії у сфері зайнятості) та за сприяння зайнятості населення. Автори статті наголошують на тому, що проблеми у сфері зайнятості в нашій країні і надалі продовжують залишатися одними із ключових. Ускладнює ситуацію і той факт, що станом на сьогодні в Україні відсутні достовірні дані про стан ринку праці, адже Державна служба статистики припинила дослідження ринку робочої сили, а інформація з реєстру Державної служби зайнятості лише відображає невеликий сегмент ринку праці – тих, хто працював офіційно і, втративши роботу, зареєструвався для отримання допомоги по безробіттю. Безробіття (офіційне та неофіційне), нестача кадрів, відсутність кваліфікованих працівників, скорочення працівників, зменшення кількості суб´єктів господарювання малої та середньої ланки, погіршення умов для ведення бізнесу тощо у своїй сукупності негативно впливають на національну економіку. Одним із можливих способів вирішення проблем на ринку праці є стимулювання роботодавців шляхом виплати їм компенсацій за працевлаштування окремих категорій безробітних та створення ними (роботодавцями) нових робочих місць, мова йде про так зване «соціальне підприємництво». Авторами статті було проаналізовано зміст статей 26, 26-1, 27, ч. 4 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення» у нині чинній редакції та у попередній редакції. Проведене порівняльно-правове дослідження дає можливість зробити висновок про: 1) розширення видів компенсацій (компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску; 50 відсотків фактичних витрат на оплату праці, але не більше розміру мінімальної заробітної плати; 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску; 50 відсотків мінімальної заробітної плати), так як раніше пріоритетним було лише відшкодування фактичних витрат у розмірі єдиного внеску; 2) розширення переліку безробітних осіб, працевлаштування яких дає право на компенсацію; 3) встановлення меж максимального розміру компенсації; 4) конкретизацію змісту окремих положень; 5) розширення переліку підстав за наявності яких компенсація роботодавцю не надається; 6) прийняття нових порядків виплати компенсацій.