В статті здійснюється правовий аналіз юридичних позицій вчених у галузі конституційного права щодо бачення та трактування ними проблематики інституту окремої думки судді Конституційного Суду України. Зазначено, що у національній правовій системі інститут окремої думки судді конституційної юстиції є ґрунтовним інструментом забезпечення внутрішньої незалежності кожного судді Конституційного Суду України. Наголошується, що можливість судді самостійно, публічно висловлювати свою незгоду з більшістю, навіть при ймовірному негативному впливі на себе, дозволяє судді органу конституційної юстиції ідентифікувати себе як незалежного суб’єкта. Звертається увага, що окрема думка судді Конституційного Суду України сприяє науковій дискусії, вказує на окремі недоліки рішення, спонукає до втручання та деталізації питання і може слугувати моделлю для виправлення помилок в подальшому. Окрема думка судді органу конституційного юстиції є відображенням правової позиції судді у певній конкретній справі та не є самостійним актом Конституційного Суду України і не виступає джерелом конституційного права. Наголошено, що існують певні розбіжності у поглядах вчених та практиків щодо бачення окремої думки судді Конституційного Суду України як гарантії незалежності судді, а тому відповідно у сучасних правових реаліях існує потреба у подальших наукових дослідження цього аспекту. Автор приходить до висновку, що в літературі виокремлюють декілька підходів щодо дослідження правової природи окремої думки судді Конституційного Суду України, а саме, як: форма висловлення незгоди, як право судді на заперечення щодо змісту прийнятого рішення Конституційного Суду України чи окремих положень; як елемент судового рішення, який не має обов’язкової юридичної сили та не передбачає настання юридичних наслідків; як гарантія незалежності судді Конституційного Суду України; як вагома складова розвитку конституційно-правової доктрини та джерело наукового пізнання.